Відкритий лист до міжнародних донорів та неурядових організацій, які щиро хочуть допомогти Україні
Ми — українські громадські організації, які активно працюють над тим, щоб громади мали постійні ресурси, необхідні для реагування на короткострокові та довгострокові потреби українського суспільства.
Багато з нас уже взяли на себе провідну роль у гуманітарному реагуванні як в Україні, так і в сусідніх країнах, що приймають тимчасово переселених українців. З самого початку ми допомагали у найгарячіших точках бойових дій , щоб забезпечити людям безпеку та піклування, а також створити основу для відбудови інфраструктури, коли війна завершиться та ми переможемо. В Україні майже всю гуманітарну допомогу надали 150 місцевих громадських організацій, церковних об’єднань та 1700 новостворених волонтерських громадських організацій. Багато з цих неформальних волонтерських груп зараз є постійними активними організаціями, які діють у регіонах.
Незважаючи на те, що міжнародний гуманітарний сектор зібрав багато мільйонів доларів, ці гроші так і не дісталися рахунків локальних організацій. У травні Служба фінансового моніторингу ООН (FTS) показала, що агентства ООН отримали близько двох третин фінансування гуманітарної допомоги Україні. Міжнародні НУО отримали 6% фінансування, тоді як національні українські НУО отримали лише 0,003% від загальної суми. Це не враховує багато мільйонів, які міжнародні недержавні організації отримали через прямі звернення до громадськості. Однак, ми маємо безпосередній доступ до населення, спілкуємося українською мовою та знаємо контекст, і що найважливіше, особисте зобов’язання рятувати життя та надавати допомогу, незважаючи ні на що.
Протягом останніх шести місяців повномасштабної війни наші члени та колеги зіткнулися зі значними труднощами, щоб отримати доступ до системи міжнародного фінансування, яка навіть у розпал війни та з місцевими людськими ресурсами і ноу-хау надає пріоритет міжнародним організаціям над місцевими.
Ми закликаємо донорів та міжнародні організації якнайшвидше розглянути інший підхід до фінансування та підтримки українського суспільства, ефективність якого вже довена на прикладі використання в інших країнах. Це допоможе сформувати поведінку, яка сприятиме зміцненню громадянського суспільства. Багато з наших колег у русі #ShiftThePower вже спробували цей підхід на практиці.
Нам не потрібно чекати, поки війна звершиться – ось простий перелік негайних речей, які, на нашу думку, ви можете зробити, щоб передати владу місцевим організаціям, де вона найбільше потрібна:
1. Скоротити бюрократію.
Попри офіційні заяви міжнародних організацій про те, що вони прагнуть підтримувати місцеві громадські ініціативи в Україні, реальність така, що для отримання цих коштів потрібні десятки, сотні, а то й тисячі процедур. У нас немає людських ресурсів для цього, і ми не вважаємо це пріоритетом. Довіра та відповідальність є основними принципами співпраці. Українські НУО не можуть дозволити собі заповнювати багато заявок на гранти, ані численні, повторювані, тривалі процедури належної перевірки до якогось встановленого міжнароднго терміну. Ми працюємо в умовах війни.
Невеликі організації потребують необмеженого гнучкого фінансування, яке надається швидко: ми можемо продемонструвати свою легітимність іншими способами, через наші дії на місцях і підтвердження наших колег, мереж, до яких ми належимо, і спільнот, яким ми служимо.
2. Нехай саме локальні організації визначають пріоритети у допомозі та надають рекомендації, як міжнародні актори можуть виразити солідарність Україні у найефективніший спосіб.
У розпал війни ми не можемо ігнорувати потреби військових. Ми знаємо, що допомога рідко буває «нейтральною». Проте ми не можемо отримати такі необхідні ресурси через упередженість щодо цього припущення про «нейтралітет». Сектор громадської допомоги задокументував численні випадки, коли навіть так звана «нейтральна» допомога має непередбачені наслідки та може призвести загострення локальних соціальних конфліктів, зниження рівня самостійності населення і шкодить місцевій економіці.
Ми не хочемо залишатися «нейтральними». Цінність людського життя має бути на першому місці, і підтримка потреб тих, хто на передовій, може значно зменшити кількість необхідної цивільної допомоги та кількість жертв. Хоча ми визнаємо, що міжнародні організації можуть хотіти, щоб їх сприймали як “нейтральні”, за цих обставин місцеве громадянське суспільство має визначати наші власні підходи та пріоритети.
Наш підхід і вимога фінансування на основі солідарності доведена академіком Г’юго Слімом, який писав, що солідарність, а не нейтралітет, має диктувати дії міжнародної гуманітарної спільноти, яка працює з Україною та в Україні. За словами Сліма, цей підхід слідував би давній традиції «гуманітаризму опору», який був частиною опору в окупованій нацистами Європі; і нещодавно задокументований в таких місцях, як М’янма та Сирія.
Потреби швидко змінюються та є різними в різних частинах країни та для різних груп населення. Завдяки нашим історичним і культурним знанням і нашому детальному розумінню місцевих альянсів і мереж підтримки ми набагато краще визначимо, що розділяє та об’єднує людей. Фінансування повинно залишатися гнучким, щоб ми могли забезпечувати його відповідно до пріоритетних потреб місцевих громад. Помилкові припущення щодо нейтралітету не повинні бути перешкодою для фінансування.
Хіба ви не хотіли б того ж, якби ви також опинилися в небезпеці?
3. Інвестуйте в те, щоб надати можливість місцевим організаціям розповісти власні історії та допомогти їм поширити інформацію про свої досягнення та допомогу. Це сприяє глибшому розумінню та допомагає нам забезпечити прямий доступ до ресурсів.
Міжнародні неурядові організації та міжнародні агенції привласнюють наші знання, повідомляють слухачам і дають громадськості те, що, на їхню думку, потрібно нам. Ми ж, в свою чергу, хочемо сказати: «Припиніть спроби говорити від нашого імені та припиніть контролювати наративи таким чином, щоб просувати свої інституційні інтереси!»
Існують технології та методики, які дозволяють місцевим жителям ділитися своїм досвідом і потребами. Дослухання до місцевих жителів допоможе вам зрозуміти жахи війни та різноманітні, мінливі потреби. Це призведе до більшої солідарності та може впливати на те, де і як окремі донори чи інституційні донори та широка громадськість вирішили підтримати нас.
Тому ми просимо міжнародне співтовариство інвестувати у зміцнення цих колективних систем, щоб ми могли легко й ефективно розповідати власні історії та спілкуватися нашою мовою з прихильною громадськістю. Ми також просимо вас прислухатися і посилювати наші голоси, наш досвід і нашу діяльність від нашого імені. Це сприятиме активному розвитку солідарності та розуміння ролі місцевих учасників у роботі з надання допомоги, відновлення та реабілітації. Це також допоможе нам отримати більш прямі та стабільні ресурси.
4. Почніть навчатись в нас.
Ми розуміємо, що значна сума фінансування, яку забезпечують численні міжнародні організації, використовується для «розбудови потенціалу». Але чому лише потенціал є проблемою? Чи достатньо ви знаєте про те, як працювати з локалізацією своїх ресурсів?
Як зазначалося раніше, ми вкорінені в наших громадах і маємо історичні, культурні, лінгвістичні та контекстуальні знання та розуміння місцевих реалій, яких достатньо, щоб ефективно реагувати. Багато з нас організували та очолювали громадську діяльність та розвиток громади задовго до війни. Ми вважаємо, що саме міжнародним організаціям часто потрібно розвивати власний організаційний потенціал і знання про наш контекст, наші мережі та те, як виглядає місцеве громадянське суспільство, в довгостроковій перспективі. Можливо, ви можете перекласти деякі з наших ресурсів англійською мовою, щоб краще зрозуміти наші знання та існуючі підходи.
Ми хочемо розбодовувати двосторонньо взаємодію, замість копіювання застарілих бюракратичних схем. Кожного дня ми занотовуємо свої досягнення та помилки, аби знати чого ми маємо ще навчитися.
Коли вщухнуть військові дії, ваші ресурси будуть дуже доречні для упорядкування нашого досвіду. Ми готові навчати реагувати та навчатися комунікувати. Ми можемо адати багато практичних рішень для вдосконалення системи ефективного використання ресурсів вже сьогодні.
Було багато зобов’язань і конференцій щодо «революції участі», деколонізації, підзвітності перед місцевим населенням, #ShiftThePower, локалізації, великої угоди та рівноправних партнерств тощо. Досить говорити! Розрив між cловами та діями великий. Тепер нам потрібно побачити дії.
Зараз не час виправдовувати бездіяльність, звинувачуючи «архітектуру допомоги», «систему», «менеджерів» або «донорів». Кожна особа, яка працює в міжнародній неурядовій або донорській організаціях, може зробити свій внесок у ці зміни, незалежно від того, чи йдеться про пом’якшення деяких непорушних систем, більш справедливий розподіл ризиків, підтримку альтернативних типів показників підзвітності чи експериментування з новими підходами та новими (місцевими) партнерами. І так, це означає кинути виклик власній силі та проявити смирення перед реальністю.
У нас є можливість переробити, що старе і не працює, таким чином, що може негайно покращити нашу ситуацію в Україні та мати довготривалий вплив у всьому світі.
Негайне реагування та довгострокове реагування після конфлікту вимагатимуть сильного, забезпеченого ресурсами та стійкого місцевого громадянського суспільства. Нас потрібно підтримувати, щоб ми самі по собі були громадянськими акторами, а не просто проектованими імітаторами МНУО чи «постачальниками послуг». Ми вдячні міжнародній спільноті, яка виявила солідарність і підтримує Україну, підтримуючи цю різноманітну, локальну, активну та віддану мережу учасників в Україні та сусідніх країнах, і ми закликаємо решту також приєднатися.
Зробивши деякі з цих негайних кроків, ваша підтримка значно допоможе людям, які постраждали від війни в Україні, регіоні та багатьом із нас, які працюють над соціальною справедливістю по всьому світу.
Підпишіть лист тут: https://forms.gle/QHupsNPeFWxbb8sr7
Якщо у вас є питання, уточнення або ви хочете стати активним учасником ініціативи звертайтесь до координатора:
Кароліна Соляр k.soliar@philanthropy.com.ua
Telegram – @caroline_solyar
Лідерська роль фондів громад у реагуванні на гуманітарну кризу.