Марта Костюк: «Мені завжди подобалось допомагати людям»

Марта Костюк: «Мені завжди подобалось допомагати людям»

Марта Костюк — професійна українська тенісистка. Її найвища позиція у світовому рейтингу WTA — 11-те місце в одиночному розряді. У 2023 році вона заснувала власний благодійний фонд. 

Першим проєктом фонду стала допомога дитячому будинку на Київщині. Відтоді його фокус змінився: сьогодні фонд робить теніс доступнішим для дітей і молоді в Україні, підтримує юних спортсменів, створює умови для розвитку та популяризує цей вид спорту по всій країні. Один із ключових проєктів — «Шкільний матч-пойнт», який інтегрує теніс у шкільні уроки фізкультури. Наразі він охоплює понад 46 тисяч дітей у Львівській, Волинській, Рівненській та Житомирській областях, із перспективою масштабування на всю Україну.

Ти створила фонд у 2023 році, коли продовжувала активно грати на турнірах і захищати Україну в публічному просторі. Чому саме тоді і чому саме фонд — а не, наприклад, разовий збір чи пожертва?

• Так, я заснувала фонд у 2023 році. Напевно, однією з головних мотивацій було те, що на той момент в Україні дуже активно розвивався благодійний рух. Багато людей створювали власні фонди, запускали ініціативи й шукали способи допомагати. За кілька місяців до цього я була віцепрезиденткою іншого фонду, але зрозуміла, що мені ближче реалізовувати власні проєкти й самостійно відповідати за те, як вони розвиваються. Мені хотілося мати можливість повністю контролювати цей процес і будувати його відповідно до свого бачення. Саме це, напевно, і стало головною причиною створення власного фонду.

Перша ініціатива фонду — допомога дитячому будинку на Київщині. Це зовсім інший масштаб порівняно з тим, що фонд робить зараз. Як виникло розуміння, що головний фокус — це теніс і молодь?

• Це розуміння прийшло не одразу. Початкова ідея була простою — займатися благодійністю. Першим проєктом стала допомога дітям, і саме з цього все почалося. Після цього проєкту ми зрозуміли, що для довгострокового впливу та філантропії потрібні чітка стратегія, сильна команда й розуміння того, як масштабувати те, що ти робиш. Я, напевно, рік виношувала цю ідею. Потім ми зібрали нову команду, повністю оновили фонд, провели ребрендинг і вже тоді свідомо сфокусувалися на тому, щоб популяризувати теніс і зробити його доступнішим для молоді в Україні. Це сфера, яку я добре знаю, і я відчула, що саме тут можу бути найбільш корисною та допомогти його розвитку.

Твій найвищий рейтинг у WTA — 11-та ракетка світу. Наскільки твоє ім’я та кар’єра є ресурсом для фонду?

• На цьому етапі моєї кар’єри моє ім’я — це, безумовно, один із головних ресурсів фонду. Разом із моїми результатами на корті зростає впізнаваність, а разом із нею — і довіра людей. Завдяки цьому ми маємо можливість знайомитися з людьми, які поділяють наші цінності й готові підтримувати фонд, представляти його на різних міжнародних майданчиках і розповідати про нашу роботу набагато ширшій аудиторії. І, звісно, робити це значно легше, коли за твоєю спиною стоять хороші спортивні результати.

Ти граєш у повну силу на турнірах по всьому світу. Де ти береш ресурс ще й на роботу фонду?

• Тут, напевно, насамперед потрібно віддати належне моїй команді, тому що саме вона виконує більшу частину роботи. Мені здається, що сьогодні ми працюємо дуже злагоджено, і я задоволена тим, як усе розвивається. Так було не одразу. Потрібен був час, щоб зібрати різних людей із різним досвідом і амбіціями й об’єднати їх навколо спільної мети. Це не завжди простий процес, але, думаю, нам вдалося дуже швидко побудувати сильну команду. Звісно, я беру участь у всіх ключових рішеннях і визначаю стратегічний напрям розвитку фонду. Але водночас моя команда дає мені можливість не хвилюватися за операційну роботу й зосередитися на своїй основній справі — тенісі.

Війна зробила благодійність масовою — люди, які раніше ніколи не жертвували, почали робити це регулярно. Як ти думаєш, це залишиться після війни чи ми повернемося до того, що було?

• Я б дуже хотіла вірити, що так і буде. Але чесно, сьогодні в мене немає відповіді на це запитання. Мені здається, що після війни культура благодійності та філантропії все одно буде сильнішою, ніж була до повномасштабного вторгнення. Чи залишиться вона на нинішньому рівні — я не знаю. Це покаже лише час.

Є люди, які хочуть щось робити, але думають: “Я ще не досяг достатньо, щоб віддавати”. Що б ти їм сказала?

• Я б сказала, що якщо людина так відчуває, то, напевно, для неї це правда на цьому етапі життя. Філантропія — це така річ, до якої неможливо змусити себе. Ти віддаєш просто тому, що хочеш це робити. Якщо ти не відчуваєш, що маєш для цього ресурс чи можливість, то, мені здається, це не піде на користь ні тобі, ні іншим. Є люди, які не можуть пожертвувати й 5% свого доходу, а є ті, хто готовий віддати 50%. І я не думаю, що тут є правильне чи неправильне рішення. Усі люди різні, і кожен робить стільки, скільки зараз відчуває, що може.

Якби ти не була тенісисткою й не мала певного бренду свого імені, чи займалася б ти філантропією або благодійністю?

• Я можу сказати, що благодійність була частиною мого життя ще задовго до того, як я стала відомою спортсменкою чи побудувала професійну кар’єру в тенісі. Мені завжди подобалося допомагати людям — матеріально, підтримкою чи будь-яким іншим способом, якщо була така можливість. Я пам’ятаю, що ще маленькою перебирала свої речі, і ми разом із батьками віддавали їх у дитячі будинки. Тому бажання допомагати було в мені з дитинства. Я дуже вдячна своїм батькам за те, що вони це в мені виховали. Можливо, це ще й частина мого характеру. Але я впевнена, що навіть якби моє життя склалося інакше, я все одно займалася б філантропією в тому чи іншому форматі.

Чи хотіла б ти, щоб більше медійних людей долучалися до філантропії? Чому?

• Так, хотіла б. Мені здається, що медійні люди — це лідери думок і публічний приклад для багатьох. Через свої дії вони показують, які цінності для них важливі. Я вважаю, що філантропія — це дуже важлива складова життя. А коли ти стаєш публічною людиною, разом із впізнаваністю приходить і відповідальність. Відповідальність за те, який приклад ти подаєш іншим. Саме тому мені хотілося б, щоб більше медійних людей долучалися до філантропії.

Теніс — дорогий спорт з репутацією елітного. Як ти переконуєш людей, що це інструмент доступності, а не навпаки?

• Ми працюємо над тим, щоб змінити це сприйняття. Але, чесно кажучи, самими словами нікого не переконаєш. Для цього потрібно змінювати саму систему й робити теніс дійсно доступним. Я не можу сказати, що сьогодні теніс в Україні є доступним видом спорту. Але саме над цим ми й працюємо. Ми популяризуємо теніс серед дітей і молоді через наші освітні та медійні проєкти, зокрема, готуємо до виходу книгу «Серце на корті: українські тенісні зірки». Також ми інтегруємо теніс у шкільні уроки фізкультури через проєкт «Шкільний матч-пойнт», забезпечуємо вчителів методичними матеріалами, проводимо для них навчання за участю тренерів, забезпечуємо школи інвентарем і підтримуємо молодих спортсменів. Тобто, не просто говоримо про доступність, а створюємо для цього реальні можливості. Я дуже сподіваюся, що завдяки нашим програмам і роботі фонду з часом ми зможемо говорити про теніс як про доступний вид спорту в Україні.

Теніс — індивідуальний спорт: ти сама на корті. Як це формує людину — і чи хочеш ти, щоб діти, які займаються через фонд, винесли саме це?

• Я думаю, що спорт загалом формує людину в багатьох аспектах. Але теніс — це індивідуальний вид спорту, де ти залишаєшся один на один із собою. Це не контактний спорт, і мені здається, що насамперед він вчить брати відповідальність за свої рішення, дії та слова. На корті все залежить від тебе. Ще одна річ, яку я дуже ціную в тенісі, — у ньому неможливо змусити людину бути успішною. Звісно, коли ти маленький, тебе можуть приводити на тренування, але якщо в тебе немає внутрішнього бажання працювати, розвиватися й бути дисциплінованим, це дуже швидко помітно на корті. Тому теніс — непростий спорт. Він ніби оголює тебе, показує, ким ти є насправді. Але саме тому він і такий особливий.