Стаття
Принцип нейтральності: звідки взявся та що про нього говорять представники міжнародних організацій
Принцип нейтральності, що закріплений у Женевських конвенціях 1949 року, є фундаментальним для міжнародного гуманітарного права. Він передбачає, що гуманітарні організації не можуть ставати на чийсь бік у збройних конфліктах, щоб зберегти доступ до всіх постраждалих. На практиці цей принцип означає, що допомога має надаватися всім, хто її потребує, незалежно від того, до якої сторони конфлікту вони належать. Окрім принципу нейтралітету, принципи гуманності, неупередженості та незалежності є основоположними для гуманітарної діяльності, і ними керуються більшість, якщо не всі, міжнародні гуманітарні організації.
Проте в сучасних війнах цей принцип дедалі частіше піддається критиці. У 1980-х “Лікарі без кордонів“ стали одними з перших, хто відкрито виступив проти злочинів комуністичних режимів, тим самим кидаючи виклик традиційному гуманітарному нейтралітету. Це сталося після геноциду у Камбоджі (1975–1979) та штучного голоду в Ефіопії (1983–1985), які продемонстрували, що принцип нейтралітету не завжди ефективний, оскільки режими, відповідальні за масові злочини, контролювали розподіл допомоги.
Наступним сплеском дискусії став геноцид у Руанді (1994), який офіційно затвердив необхідність більшої етичної чіткості у гуманітарній діяльності. Упродовж приблизно 100 днів, з квітня по липень 1994 року, у Руанді було вбито близько 800 000 осіб, переважно представників народності тутсі, внаслідок геноциду, організованого урядом, армією та воєнізованими формуваннями хуту. Багато міжнародних організацій, зокрема Червоний Хрест та ООН, не називали події «геноцидом». Допомога надавалась без фільтрації, що дало можливість агресорам отримувати ті самі ресурси, що і постраждалі. Табори біженців на кордонах (особливо в Заїрі, нинішній ДР Конго) фактично стали укриттям для організаторів геноциду, які там отримували гуманітарну допомогу.
Це сталося на тлі Холодної війни (1947–1991), оскільки глобальне протистояння між США та СРСР зробила гуманітарну допомогу в озброєних конфліктах зручним інструментом впливу для політичної пропаганди. Наприклад, США через USAID та інші програми надавали допомогу країнам, які орієнтувалися на Захід, тоді як СРСР підтримував своїх союзників через радянські гуманітарні ініціативи. У конфліктах, пов’язаних із Холодною війною (Корейська війна, В’єтнамська війна, війна в Афганістані 1979–1989), гуманітарні місії часто не могли працювати на територіях, контрольованих комуністичними чи прозахідними урядами, якщо ті вважали, що це може підірвати їхню політику.
Війна Росії проти України — один із найяскравіших прикладів у сучасному світі, де нейтральністю продовжують зловживати. Багато міжнародних організацій зіткнулися з дилемою: чи можуть вони залишатися нейтральними в ситуації, коли одна сторона є очевидним агресором, а інша — жертвою воєнних злочинів? Сьогодні понад 90% воєнних злочинів в Україні скоєні російськими військами, зокрема масові страти цивільних, тортури та руйнування критичної інфраструктури.
В умовах, коли Росія не допускає міжнародні гуманітарні організації до окупованих територій, а евакуацію цивільних та поранених здебільшого забезпечують військові, дотримання класичного розуміння нейтральності виглядає не лише відірваним від реальності, а й фактором, що посилює гуманітарну кризу.
- Солідарність як альтернатива нейтральності
Під хвилею критики, спеціалісти із гуманітарного права почали пропонувати альтернативне рішення – шлях солідарності з постраждалими сторонами.
Наприклад, у статті “Гуманітарний опір”, авторства доктора Х’юго Сліма (Dr Hugo Slim), опублікованій Humanitarian Practice Network, зазначається, що міжнародні гуманітарні організації та уряди, які їх фінансують, повинні підтримувати гуманітарний опір на місцевому рівні, як це спостерігалося в Сирії, М’янмі, Україні та Тиграї. Ці приклади демонструють, як організації та уряди переходять від нейтральності до солідарності, активно підтримуючи постраждалі громади та визнаючи неможливість залишатися осторонь у випадках явної агресії.
Крім того, деякі західні уряди відкрито позначають свою гуманітарну допомогу Україні як частину ширшої політичної позиції щодо війни, що відображає їхню солідарність з українським народом. Політичні наративи мають великий вплив на прийняття рішень щодо гуманітарної допомоги і їх мінливість обумовлена як зовнішніми політиками держав, так внутрішніми подіями в Україні. Більше про це можна прочитати у дослідженні “Наративи про війну в Україні: гуманітарна відповідь між солідарністю та опором”.
Наша мережа активно закликає міжнародні структури переглянути підхід до нейтральності та перейти до практики солідарності з українським народом. Це означає не лише гуманітарну допомогу, а й визнання того, що українські локальні організації відіграють ключову роль у забезпеченні порятунку, реабілітації та захисту постраждалих.
- Думка міжнародних організацій
У межах підготовки цього матеріалу ми провели інтерв’ю з Кріс Флегг ( менеджерка із гуманітарних звернень у Christian Aid) та Лізз Гаррісон (менеджерка надзвичайних програм CAFOD.) — двома експертками, що мають глибокий досвід у реагуванні на кризи та побудові партнерств у складних гуманітарних контекстах.
Яким є підхід вашої організації щодо принципів нейтральності та солідарності в рамках вашої роботи в Україні?
«Ми працюємо відповідно до гуманітарного права і вважаємо себе нейтральними», — пояснює Лізз Гаррісон з CAFOD. «Нашим фокусом у будь-якій країні завжди є цивільні люди. Однією із сірих зон, що стосується принципу нейтральності, для нас лишаються ветерани, особливо, якщо вони нещодавно залишили армію і досі знаходяться у процесі узгодження своїх документів та визначення нового статусу Однак, ми також говоримо про солідарність із партнерами. В основному це стосується адміністративних витрат та адвокації їх інтересів».
Кріс Флегг із Christian Aid додає — «Ми чітко встановлюємо межу — наша допомога не може йти на підтримку армії. Але ми не виключаємо партнерів, якщо в них є історія взаємодії з військовими. Наприклад, ми можемо підтримати проєкти, де залучені ветерани — якщо вони вже не є активними військовими».
За якими критеріями ви обираєте партнерів, знаючи, що ці організації мають у своєму портфоліо проєкти повʼязані із військовими?
«Ми підтримуємо партнерів, які мають обидва гуманітарний та військовий напрямки робити, якщо вони чітко відокремлені. Це має стосуватись фінансів, персоналу, публічної комунікації», — розповідає Лізз. «У нас немає суворої політики щодо лексики у зовнішній комунікації, але ми не толеруємо закликів до насильства або мови ворожнеч.Також, ми не можемо допустити, щоб наше лого зʼявилося у публікаціях чи постах, які закликають до підтримки української армії чи військових зборів».
«Ми маємо досить схожі принцими у цьому. Один раз у нас був випадок, коли на акаунті партнера зʼявився контент, який викликав сумніви. Ми зупинили фінансування і почали розслідування. Для нас важлива репутація та захист тих, кому ми допомагаємо», — поділилась Кріс.
Як ви забезпечуєте прозорість у випадку таких партнерств?
«Це про довіру», — каже Лізз. «Ми маємо стандартну звітність і моніторинг, але довіра до партнера починається з моменту переговорів. Якщо ми домовляємося, що партнери не витрачають кошти на військові потреби, то віримо, що вони не перетнуть червону лінію».
Кріс додає: «Усі складні та тривалі розмови про межі ми ведемо ще до початку фінансування. Це частина довгострокового партнерства, яке ми будуємо роками».
Які поради ви б могли надати українським організаціям, які зараз шукають партнерства, але при цьому хочуть продовжити підтримувати армію шляхом краудфандингу чи інших засобів фінансування?
«Розділіть банківські рахунки. Створіть окремі системи управління проєктами. Перегляньте ваші соціальні мережі. І ще — чітко комунікуйте свої пріоритети потенційним партнерам, аби не витрачати час один одного», — радить Лізз Гаррісон.
Кріс погоджується: «Коли ви вступаєте в партнерство, важливо відразу проговорити про вашу систему менеджменту та відповідальний підхід до розмежування напрямків — це економить час і вибудовує довіру».
Чи є шанс, що у майбутньому міжнародні організація змінять свій підхід до нейтральності заради підтримки постраждалої сторони у конфлікті? Можливо, досвід гуманітарного реагування в Україні може якось повпливати на міжнародну діалектику.
«Гуманітарні принципи формувались десятиліттями — одна війна не стане приводом для їх повного перегляду», — зауважує Лізз. «Але ми вже бачимо, як дискусія зміщується у бік солідарності з постраждалими на рівні пріоритезації роботи із локальними організаціями понад розгортанню міжнародних місій у країні».
Кріс підсумовує: «Нейтральність як принцип, ймовірно, не зміниться. Але на практиці наша робота — це солідарність із локальнами партнерами. Ми хочемо, що вони вистояли. Це наша щоденна реальність».
Отже, для міжнародних організацій солідарність це не заперечення нейтральності, але її жива інтерпретація, що може посилити роботу локальних організацій та дати більше шансів постраждалій стороні вистояти та відновитися.
Що можете зробити ви як локальна організація?
- Говоріть голосно. Ми рекомендуємо українським локальним організаціям глибше ознайомитися з міжнародними процесами та їхнім походженням, щоб ефективніше вести переговори та відстоювати свою позицію. Також, якщо вам випав шанс виступити на міжнародній конференції, не забудьте загадати загадати про меседж “солідарність замість нейтральності”.
- Обирайте солідарних партнерів. Важливо комунікувати з партнерами, очікуючи від них солідарності, та чітко пояснювати, як саме ця солідарність має проявлятися. Перехід від нейтральності до солідарності дозволить міжнародним організаціям більш ефективно реагувати на реалії сучасних конфліктів та надавати підтримку тим, хто її найбільше потребує.
- Підпишіть відкритий лист “Солідарність у діях”. Прочитайте та підпишіть наш відкритий лист, там є більше прикладів та розʼяснень на цю тему.
