Автор статті – Данило Четверіков
Родина Симиренків — це українські підприємці, науковці й меценати ХІХ століття. Вони відомі розвитком цукрової промисловості, машинобудування та підтримкою освіти й культури в Україні. Сьогодні їх часто згадують як приклад українських філантропів, які поєднували бізнес і суспільну діяльність. У цьому матеріалі розповідаємо, як родина пройшла шлях від невеликої справи до масштабного бізнесу і про їхній внесок в українську культуру філантропії.
Родина Симиренків походить із козацького роду. Після ліквідації Запорозької Січі частина родини опинилася в кріпацтві, і саме звідси починається їхня історія становлення як філантропів.
Першим, хто зміг змінити становище сім’ї, був Федір Симиренко. Він займався орендою млинів і торгівлею борошном — звичайною на той час справою. Проте саме це дозволило йому накопичити капітал і пізніше викупити себе та сімʼю з кріпацтва.
Отримавши свободу в Симиренків з’являється можливість не просто торгувати, а й масштабувати власну справу. Разом із родиною Яхненків (родичами через шлюб Федора Симиренка з Анастасією Яхненко) вони заснували компанію «Брати Яхненки і Симиренки», яка з часом стала однією з перших великих агропромислових компаній на українських землях.
Основою бізнесу Симиренків була звичайна торгівля сільськогосподарською продукцією, але з часом вони перейшли до виробництва. У 1840-х роках родина відкрила один із перших парових цукрових заводів у Млієві на Черкащині. Ідея його створення належала сину Федора, Платону Симиренку, який здобув освіту у Франції та привіз нові технологічні підходи. Саме він переконав батька та родину Яхненків інвестувати у виробництво цукру, що стало поворотним моментом для всього бізнесу. Такий підхід дозволив створити не просто підприємство, а цілий промисловий комплекс із сучасним обладнанням, частину якого привезли з Європи.
Поступово їхній бізнес розширюється. Вони працюють не лише з продажем, а й з усім процесом: від вирощування цукрових буряків, їхнього перероблення на цукор до виробництва обладнання та підготовки працівників.
Наприклад, саме для цього у Млієві вони створили технічну школу для навчання спеціалістів. Навколо підприємств сформувалося ціле промислове містечко: для працівників будували житло, працювали лікарня, школа, крамниці, а робочий день тривав близько восьми годин — що було нетипово для того часу. За масштабами виробництва підприємство Симиренків у середині ХІХ століття уже перевищувало промислові показники Києва.
Окремо варто згадати зв’язок родини з Тарасом Шевченком. Він відвідував Мліїв і був вражений умовами життя працівників на підприємствах. За спогадами сучасників, побачене настільки його вразило, що він назвав це прикладом того, як може виглядати справедливіше суспільство.
Окрім розвитку бізнесу, Симиренки активно підтримували освіту, науку та українську культуру. Найбільш відомим у цьому контексті є ще один син Федора, Василь Симиренко — підприємець і меценат, який системно фінансував українське книговидання у другій половині ХІХ століття. У той час українська мова перебувала під жорсткими обмеженнями з боку Російської імперії, зокрема, через Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), фактично заборонявся друк більшості українськомовних текстів. Як наслідок, багато видань могли з’являтися лише за підтримки приватних меценатів.
Саме Василь Симиренко виділяв кошти на підготовку, друк і розповсюдження українських книжок. Серед найвідоміших прикладів: підтримка діяльності Михайла Грушевського, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, фінансування виходу українських періодичних видань, зокрема «Київської старини». За спогадами іншого відомого підприємця та філантропа Євгена Чикаленка, Василь щороку заходив у редакцію часопису, щоб дізнатися, на що не вистачає грошей, та покрити ці потреби. У часи розквіту його підприємство щорічно віддавало 10% прибутку на розвиток української літератури.
Але не одним лише Василем Федоровичем обмежувалася історія культурного меценатства родини. Важливим постаттю у цьому контексті також є брат Василя, Платон Симиренко, що у свій час допоміг профінансувати прижиттєве видання “Кобзаря” Тараса Шевченка, надавши значну суму коштів. За домовленістю Шевченко мав повернути борг книгами. На титульній сторінці видання було зазначено: «Коштом Платона Симиренка». Однак відомо, що Василь не прагнув публічності та навіть був невдоволений таким формулюванням, адже в родині було заведено допомагати без розголосу.
Паралельно Симиренки вкладалися в освіту. При їхніх підприємствах діяли школи для працівників і їхніх дітей, а в селі Мліїв працювала технічна школа, про яку ми вже згадували вище. Це дозволяло не лише забезпечувати підприємства кадрами, а й підвищувати загальний рівень освіти та життя в регіоні.
Окремим напрямом була підтримка науки, зокрема садівництва і селекції. Саме з родиною Симиренків пов’язаний відомий сорт яблук «Ренет Симиренка», який отримав широку популярність і досі вирощується в Україні. Вперше він був описаний і популяризований Левком Симиренком, сином Платона, який зробив вагомий внесок у розвиток садівництва як науки. Таким чином, вплив їхньої родини виходив за межі бізнесу й охоплював різні сфери — від культури до прикладної науки.
Симиренків часто називають українськими філантропами, й, як бачимо, це не випадково. Вони вкладали значну частину своїх ресурсів не лише в розвиток власного бізнесу, а й у громаду — підтримували освіту, фінансували культурні проєкти, розвивали інфраструктуру. Завдяки цьому їх запам’ятали не тільки як успішних підприємців, а й як людей, які реально впливали на життя спільноти навколо.
Водночас їхня історія показує ще одну важливу річ: родина, яка свого часу сама змогла вирватися зі скрути та викупити себе з кріпацтва, зберегла і передала наступним поколінням цінність підтримки інших. Це нагадує, що філантропія не обов’язково починається з великих ресурсів — вона починається з готовності долучатися і робити внесок у спільне.
«Кожен мусить робити те, до чого вдатний. Вони тямляться на громадських справах, хай їх і роблять, а я тямлю зароблять гроші, то й мушу заробляти їх для України, — казав Василь Федорович. — Якби для України не були потрібні гроші, я б стільки не працював».
Джерела:
https://suspilne.media/cherkasy/1204232-vid-kripaka-do-miljonera-ak-simirenki-na-cerkasini-zbuduvali-cukrovu-imperiu/
https://esu.com.ua/article-888190
https://www.golos.com.ua/article/49323
Слідкуйте за нашими новинами та будьте в курсі подій щодо розвитку локальної філантропії в Україні!
Слідкуйте за нашими новинами та будьте в курсі подій щодо розвитку локальної філантропії в Україні!
Вкажіть електронну пошту, на яку ви реєструвати обліковий запис і ми надішлемо на неї код для зміни новий пароль
Ми надіслали код відновлення паролю на вашу електронну пошту:
Ми надіслали коди підтвердження на ваш номер телефону та email, введіть коди нижче щоб завершити регістрацію
Видалення призведе до остаточної втрати усіх даних, пов’язаних з акаунтом
Ви зможете повернутися до неї пізніше, щоб переглянути чи внести необхідні зміни!