Інтервʼю
Катерина Скаржинська: філантропка, що створила музей для всіх
Катерина Скаржинська – українська меценатка, колекціонерка, громадська діячка та засновниця одного з перших загальнодоступних приватних музеїв в Україні. Наприкінці XIX століття вона вкладала власні кошти у збереження культурної спадщини, археологічні дослідження, освіту та розвиток місцевих громад. У цьому матеріалі розповідаємо, як її приватне захоплення старожитностями перетворилося на мережу суспільно важливих ініціатив.
Хто така Катерина Скаржинська
Катерина Скаржинська, у дівоцтві фон Райзер, народилася 1853 року на Полтавщині в родині землевласників. Вона здобула домашню освіту, екстерном закінчила жіночу гімназію в Лубнах і пізніше навчалася на Бестужевських вищих жіночих курсах у Санкт-Петербурзі.
Удома Катерина мала доступ до великої бібліотеки та спілкувалася з представниками інтелігенції. Після повернення на Полтавщину вона захопилася історією, археологією й українським народним мистецтвом. Скаржинська почала збирати місцеві старожитності, фінансувати дослідження та співпрацювати з науковцями. Згодом це захоплення стало справою її життя.
Музей, відкритий для кожного
У 1880-х роках Катерина Скаржинська заснувала у своєму маєтку в Круглику приватний історико-краєзнавчий музей. Спочатку експонати зберігалися в одній із кімнат житлового будинку. Коли колекція розрослася, для неї облаштували окрему двоповерхову будівлю із шістьма виставковими залами.
Будинок подружжя Скажинських у Круглику.
Музей мав власний штат, бібліотеку, науковий архів і систематизовану експозицію. Його статут визначав заклад як науково-освітній простір, завданням якого було вивчення та популяризація пам’яток археології, історії й природи. Вхід залишався безкоштовним.
На початку XX століття зібрання налічувало близько 20 тисяч експонатів, а музейна бібліотека – приблизно чотири тисячі книг. Тут зберігалися археологічні знахідки, козацькі старожитності, предмети народного побуту, монети, природничі колекції, стародруки, документи родинних архівів та автографи діячів історії й культури.
Експозиція “Музею К. М. Скаржинської” на мансардному поверсі будинку Полтавського губернського земства.
Найбільшою була археологічна частина колекції – понад чотири тисячі пам’яток. До музею потрапляли матеріали, знайдені під час досліджень Лубенщини та Посулля. Серед них були знахідки, пов’язані з пізньопалеолітичною стоянкою в селі Гінці, де виявили рештки мамонтів і сліди життя давніх людей. Окремою цінністю стала колекція з понад двох тисяч писанок із різних регіонів.
Скаржинська хотіла подарувати музей Лубнам за умови, що місто збудує для колекції окреме приміщення. Місцева влада не погодилася взяти на себе ці витрати. Тому 1906 року вона безоплатно передала зібрання, бібліотеку й архів Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства.
Для перевезення експонатів знадобилися чотири залізничні вагони. Колекція Скаржинської стала однією з основ майбутнього Полтавського краєзнавчого музею.
Збереження українських писанок
Окремим напрямом роботи музею стало дослідження писанкарства. 1887 року Скаржинська доручила Федору Камінському створити колекцію народних писанок. Наступного року в Лубнах придбали 23 перші зразки.
За десять років колекція зросла до 2123 писанок із Полтавської, Київської, Волинської, Подільської, Харківської, Херсонської, Чернігівської та інших губерній. Більшість із них купували безпосередньо в народних майстринь. До поповнення зібрання долучалися етнографи, краєзнавці, священники та викладачі з різних регіонів. Серед них були Костянтин Болсуновський, Микола Сумцов, Михайло Янчук, Василь Ястрєбов, Ігнатій Лотоцький та інші. Саме завдяки такій співпраці колекція охопила майже всю територію тодішньої України. Кожну писанку фіксували на окремій картці з інформацією про її походження й орнамент.
Колекцію систематизував співробітник музею та член Географічного товариства Сергій Кульжинський. У 1899 році коштом Скаржинської вийшов каталог «Описание коллекции народных писанок». Видання містило бібліографію, історико-етнографічне дослідження, детальні описи та 2219 зображень писанкових орнаментів на 33 кольорових і 12 чорно-білих таблицях.
«Описание коллекции народных писанок», 1899 р.
Каталог став настільки важливим для дослідників, що Сергій Кульжинський підготував і другий том, однак він так і не був виданий. Перше ж видання зберегло інформацію про тисячі писанок навіть після того, як під час Другої світової війни більша частина колекції була втрачена. Із понад двох тисяч писанок до наших днів дійшло лише 458.
Інвестиції в науку
Скаржинська фінансувала польові дослідження, особисто долучалася до окремих розкопок і запрошувала фахівців, завдяки яким музей поставав як повноцінна наукова установа.
Одним із її наставників був історик та археолог Григорій Кир’яков. Саме він 1871 року відкрив у Гінцях пізньопалеолітичну стоянку – одну з перших пам’яток такого типу, виявлених у Східній Європі. Під його керівництвом Скаржинська почала системно збирати археологічні й етнографічні матеріали.
Екскурсія Л.А. Яковлєвої на розкопках Гінцівської стоянки у День археолога 15.08.2017 р.
У 1882 році до музею долучився Федір Камінський – археолог, дослідник Лубенщини та професійний колекціонер. Він став головним зберігачем музею, упорядковував експонати, формував архів і працював над науковою організацією колекції. Камінський також досліджував археологічні пам’ятки навколо Лубен і публікував результати розкопок.
Відомий на Полтавщині археолог і колекціонер Федір Іванович Камінський у музейному кабінеті.
Іншим науковцем, якого підтримувала Скаржинська, був Василь Ляскоронський – історик, археолог і дослідник історичної географії Лівобережної України. Її фінансування давало йому можливість проводити польові роботи, вивчати пам’ятки Полтавщини та опрацьовувати знайдені матеріали.
1883 року Скаржинська встановила контакти з представниками археологічних установ у Києві та Москві, після чого організувала дослідження поблизу Лубен. Зокрема, розкопки відбувалися на Лисій Горі та в інших місцях Посулля. Знахідки передавали до музею, де їх описували, зберігали й робили доступними для подальшого вивчення.
Освіта і можливості для громади
Діяльність Скаржинської не обмежувалася музейною справою. У Круглику вона відкрила народну школу, бібліотеку з читальнею, чайну, аматорський український театр, артіль і ремісничі майстерні.
1898 року в маєтку звели окремий шкільний будинок. У ньому розміщувалися два класи, бібліотека, шкільний музей, рекреаційна зала та дитячі ясла. Для дорослих селян організовували вечірні читання. Запрошені нею вчителі знайомили їх із літературою й новими знаннями. Школа фактично стала повноцінним місцевим просвітницьким центром.
Скаржинська намагалася домогтися викладання українською мовою, однак губернська влада не підтримала цю пропозицію.
Особливо незвичною для свого часу була школа при Лубенській міській в’язниці. Для роботи в ній Скаржинська запросила спеціально підготовленого вчителя. Після звільнення вона допомагала деяким колишнім ув’язненим знайти роботу у власних установах – зокрема сторожами, крамниками чи городниками. Допомога в цьому випадку мала дати людині можливість повернутися до звичайного життя.
Окремим проєктом стала нижча сільськогосподарська школа в селі Терни. 1880 року Скаржинська передала для її створення 47 десятин власної землі. Перший набір учнів відбувся 1891 року. Згодом заклад став сільськогосподарським училищем, а пізніше – професійною школою, де готували ковалів, теслярів і бондарів.
Ремесла як спосіб підтримати громаду
Скаржинська також прагнула підтримувати людей, які володіли традиційними ремеслами.
У Круглику діяли артіль і майстерні, де місцеві жителі могли навчатися практичних навичок та отримувати заробіток. Скаржинська долучалася до розвитку кустарних промислів, підтримувала ремісничу освіту й допомагала поширювати її серед молоді.
Цей напрям продовжувався і в сільськогосподарській школі в Тернах, де, крім роботи із землею, навчали ковальства, теслярства та бондарства. Так, підтримка народних промислів одночасно допомагала зберігати традиційні знання та створювала для місцевого населення можливості працевлаштування.
Чому Катерина Скаржинська – філантропка
Історія Катерини Скаржинської гарно показує філантропію як системну роботу заради суспільного блага. Вона вкладала власні гроші, землю, час і знання у створення установ, що мали служити людям.
Замість закритої приватної колекції вона створила безкоштовний музей. Замість разових пожертв — підтримувала дослідження, школи, бібліотеки, ремісничі майстерні та підготовку наукових видань. А коли Лубни не погодилися прийняти музей, вона передала всю колекцію Полтаві, щоб зібрані пам’ятки не були втрачені.
Її внесок можна виміряти конкретними речами: близько 20 тисяч музейних експонатів, 4 тисячі книг, понад 2 тисячі писанок, 47 десятин землі для школи та 4 вагони культурних цінностей, подарованих суспільству. Проте головним результатом стала створена нею інфраструктура знань – музей, освітні заклади й колекції, частина з яких і сьогодні працює на користь української культури.
Джерела:
- https://www.nbuv.gov.ua/node/4656
- https://ukrpohliad.org/blogs/kateryna-skarzhynska-filantropka-shho-zhertvuvala-vse-majno-i-vlasne-zhyttya-dlya-narodu-narodnoyu-vladoyu-pozbavlena-navit-elementarnyh-zasobiv-dlya-prozhyttya.html
- https://ptv.ua/v2/news/katerina-skarzhinska-zhinka-iaka-zbuduvala-muzei-dlia-narodu
- https://poltava.to/project/7671/
- https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3182040-katerina-skarzinska-selanska-rozradnica.html
- https://nibu.kyiv.ua/news/344/
- https://history.znu.edu.ua/index.php/journal/article/view/1072/1005
