Інтервʼю
Галшка Гулевичівна: філантропія, що стала фундаментом освіти
Галшка Гулевичівна – волинська шляхтянка, меценатка та одна з важливих постатей в історії української освіти початку XVII століття. Її ім’я насамперед пов’язують із Києво-Могилянською академією: історію одного з найстаріших навчальних закладів України сьогодні ведуть від дарчої, яку Галшка уклала понад чотириста років тому.
У 1615 році вона передала свою садибу із землею на київському Подолі для створення монастиря, шпиталю та школи. Саме тут виникла Київська братська школа, що у 1632 році стала частиною Києво-Могилянської колегії, а згодом – академії. У школі вивчали п’ять мов, математику, астрономію, музику, історію, філософію та богослов’я, а з її середовищем були пов’язані Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Памво Беринда та інші визначні інтелектуали свого часу.
У цьому матеріалі розповідаємо, як приватний дарунок однієї шляхтянки став основою для інституцій, що існують досьогодні.
Хто така Галшка Гулевичівна
Єлизавета Василівна Гулевич, відома як Галшка Гулевичівна, народилася приблизно у 1570-х роках, імовірно в родовому маєтку Гулевичів у Затурцях на Волині. Вона походила зі старовинного шляхетського роду, відомого на Волині щонайменше з XV століття. Його представники володіли маєтностями, обіймали адміністративні та церковні посади. Батько Галшки Василь був володимирським підстаростою та волинським войським, а її дід Федір, або Феодосій, Гулевич став православним Луцьким і Острозьким єпископом.
Ім’я Галшка – один із тогочасних варіантів імені Єлизавета. У документах трапляються також форми Гальшка, Алжбета, Галжбета. Навіть після двох шлюбів вона продовжувала фігурувати під власним родовим ім’ям – Галшка Гулевичівна.
Про її освіту відомо менше. Частина джерел стверджує, що Галшка здобувала освіту в Острозькій академії, інші – що навчалася у її викладачів, але не була студенткою самого закладу. У будь-якому разі її біографію пов’язують із середовищем одного з головних православних освітніх центрів тогочасної Русі – академії, яку кількома десятиліттями раніше заснував інший відомий український меценат Василь-Костянтин Острозький, про філантропічну діяльність якого розповідаємо в окремому матеріалі.
Цікавим був і релігійний контекст її родини. Першим чоловіком Галшки став Криштоф Потій, син Іпатія Потія – православного єпископа, який згодом став одним із головних ініціаторів Берестейської унії та унійним митрополитом. Після ранньої смерті Криштофа Галшка залишилася з донькою Катериною.
Другим чоловіком Галшки близько 1601-1602 років став мозирський маршалок Стефан Лозка. Подружжя мешкало на Подолі неподалік київської ратуші та мало сина Михайла. Саме ця київська садиба невдовзі стала основою найвідомішої фундації Галшки.
Дарча 1615 року: кому і що передала Галшка
14 жовтня 1615 року Галшка склала та підписала фундуш – дарчий документ, а наступного дня його внесли до київських ґродських книг, після чого дарча набула юридичної сили. Гулевичівна офіційно передавала власну садибу із землею на Подолі для заснування монастиря, шпиталю та школи.
Підпис Галшки Гулевичівни під дарчою 1615 р.
Важливо, кому саме вона адресувався цей дарунок. У тексті фундушу Галшка зверталася до православних «народу руського» Київського, Волинського і Брацлавського воєводств – духовенства, князів, шляхти та людей інших станів. Вона прямо писала, що передає власний двір, землю, права та належності, не залишаючи їх ані собі, ані своїм нащадкам. Призначення фундації також було прописане доволі конкретно. На переданій землі мав діяти ставропігійний монастир спільного життя, школа для дітей шляхти й міщан, а також гостинниця для мандрівників. Усі ці установи мали дотримуватися традиції Східної церкви грецького обряду.
Це відбувалося в час значних конфесійних змін після Берестейської унії 1596 року. Відтак фундація Галшки мала забезпечити православній громаді власний інституційний простір – школу, монастир і місце для соціальної допомоги.
Богоявленський собор та дзвіниця монастиря на гравюрі початку ХІХ століття.
Маєтності отримало Київське Богоявленське братство, до якого входили православна шляхта, духовенство, ремісники й купці міста. Розбудовою монастиря займався Ісая Копинський – чернець і майбутній київський митрополит, ім’я якого згадувала сама Галшка у дарчій.
Школа, з якої виросла академія
На землі, переданій Гулевичівною, почала діяти Київська братська школа, програма якої була значно ширшою за базову грамотність. Учні вивчали церковнослов’янську, «словеноруську», грецьку, латинську та польську мови. До програми входили також арифметика, геометрія, астрономія, музика, історія, поетика, філософія і богослов’я.
У 1632 році митрополит Петро Могила об’єднав Київську братську школу зі школою Києво-Печерської лаври. Відтак на світ постала Києво-Могилянська колегія. У 1630-х роках коштом Могили для неї збудували нові корпуси, а 1701 року, за гетьманування Івана Мазепи, заклад отримав статус академії.
Проєкт надбудови Староакадемічного корпусу, початок XVIII століття.
Києво-Могилянська академія стала одним із головних освітніх та інтелектуальних центрів українських земель XVII-XVIII століть. Із нею в різний час були пов’язані філософ Григорій Сковорода, богослов і мислитель Феофан Прокопович, гетьмани Іван Мазепа та Пилип Орлик. Її вихованці працювали у церковній, освітній, культурній та політичній сферах, викладали й засновували освітні осередки далеко за межами Києва.
Сучасний Національний університет «Києво-Могилянська академія» саме тому веде свою історію від 15 жовтня 1615 року. Цю дату по сьогодні відзначають як День академії.
Гранітний барельєф Галшці на фасаді Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії.
Що залишилося від фундації Галшки
Із початковою садибою Галшки пов’язують і одну з найдавніших споруд сучасного комплексу Академії. Після того як у 1630-х роках коштом Петра Могили звели нові корпуси, у старому будинку, який традиційно ототожнюють із домом Гулевичівни, розміщувалася монастирська поварня. Тут також відбувалися засідання академічної корпорації. Будівля збереглася на Подолі до сьогодні та була відреставрована у 2002 році.
Будинок Галшки Гулевичівни на Подолі, також відомий як “Поварня”.
Водночас із її атрибуцією не все так просто. Дослідники локалізували так звану «кам’яницю Галшки» на місці поварні Братського монастиря, однак археологічні дослідження не виявили в нинішній споруді матеріалів, давніших за межу XVII-XVIII століть. Тож зв’язок збереженої будівлі безпосередньо з домом, який Галшка передала братству 1615 року, до сьогодні залишається предметом дискусії.
Повернення до Луцька
Після смерті її другого чоловіка Стефана Лозки у 1618 році Галшка стала опікункою їхнього сина Михайла. Згодом вона залишила йому родинні маєтності та повернулася на Волинь. Останні роки її життя були пов’язані з Луцьком і місцевим Хрестовоздвиженським братством.
Хрестовоздвиженська церква в Луцьку.
Братство виникло близько 1617 року й стало одним із головних православних релігійних та освітніх осередків Волині. Його діяльність не обмежувалася церквою. У 1619 році братчики отримали королівський дозвіл на відбудову шпиталю – притулку для хворих і немічних. Того ж року 46 представників шляхти й духовенства доручили луцьким міщанам займатися розбудовою школи, церкви та монастиря. У 1620-х роках при братстві діяла греко-латино-слов’янська школа, для якої звели окремий будинок. Вона мала власний статут, а незаможні учні могли навчатися безкоштовно й отримувати харчування, одяг та медичний догляд. У період свого розквіту Луцька братська школа належала до провідних братських шкіл українських земель.
Братство розвивало й книгодрукування. У 1628 році в Луцьку надрукували «Лямент по отцю Івану Васильовичу» – збірку жалобних барокових віршів, створених учителями та учнями братської школи. З осередком також пов’язують одного з найвідоміших українських іконописців XVII-XVIII століть Йова Кондзелевича.
Саме ці інституції Галшка підтримала наприкінці життя. 2 квітня 1641 року вона склала заповіт. За одним із досліджень, її готівка та кошти, які їй заборгували, загалом становили близько 4,5 тисячі злотих. Окремі пожертви Галшка розписала конкретно: 200 золотих призначила Хрестовоздвиженській братській церкві, ще 200 – братському монастирю, а 50 – шпиталю при ньому. Чернчицькому жіночому монастирю вона залишила 30 золотих, ще по 10 – двом священникам.
У заповіті Галшка також висловила бажання бути похованою при Хрестовоздвиженській братській церкві. Вона померла у 1642 році, а 31 березня її тестамент внесли до Луцьких ґродських книг.
Барельєф Галшки Гулевичівни на Хрестовоздвиженській церкві у Луцьку.
Дарча, яку історики побачили через півтора століття
Історія самої дарчої Галшки теж виявилася непростою. Її оригінал до сьогодні не знайдений, як і жодна копія, що походила б із XVII століття. Найдавніший відомий текст – рукописна копія з копіарія Києво-Братського монастиря другої половини XVIII століття. У 1774 році київський митрополит Гавриїл передав її Святійшому синоду разом з іншими документами Академії, а вперше текст дарчої надрукували у 1846 році.
Цікаво, що й роль самої Галшки не завжди посідала центральне місце в історії Академії: до середини XVIII століття заснування закладу передусім пов’язували з Петром Могилою та Петром Конашевичем-Сагайдачним. До постаті Гулевичівни професори Академії активніше звернулися у 1760-х роках, коли виникла суперечка щодо можливого реформування закладу козацькою старшиною. Пошук раннішої історії Академії допомагав обґрунтувати її походження від шляхетської фундації 1615 року. Тож те, як саме Галшка повернулася в історичну пам’ять як фундаторка школи, саме по собі стало темою окремих досліджень.
Галшка, обличчя якої ми не знаємо
Існує ще одна особливість пам’яті про Галшку: ми не знаємо, як вона насправді виглядала. Жодного достовірного живописного чи графічного портрета, створеного за її життя, не збереглося. Тому всі знайомі сьогодні образи Гулевичівни є пізнішими художніми інтерпретаціями.
Українська марка із зображенням Галшки Гулевичівни.
У 1997 році в Києво-Могилянській академії навіть провели спеціальний конкурс на створення уявного портрета Галшки. У виставці «Образ жінки – образ нації» взяли участь майже 30 професійних художників і студентів.
Філантропія, що залишила слід на століття
Галшка Гулевичівна передала громаді те, що мала, – власну садибу та землю. На цьому місці відкрили школу, яка згодом стала частиною Києво-Могилянської колегії, а пізніше – академії. Наприкінці життя Галшка продовжувала допомагати братським інституціям уже в Луцьку.
В обох випадках її пожертви ставали ресурсом для інституцій, якими користувалися інші: тут навчали, допомагали хворим і незаможним, розвивали релігійне та громадське життя. А заснований у Києві осередок продовжували розбудовувати вже наступні покоління – від Петра Могили до Івана Мазепи.
Тому наслідки найвідомішого дарунка Галшки виявилися значно більшими за садибу, яку вона передала у 1615 році. У 2021 році Священний синод Православної церкви України благословив її місцеве вшанування на території історичної Волині та в Києві, а у лютому 2022 року її причислили до лику святих як праведну Єлизавету Гулевич.
Минуло понад чотириста років, а інституція, біля витоків якої вона стояла, продовжує працювати. Мабуть, це найкраще свідчення того, наскільки далеко можуть сягати наслідки дарунка однієї філантропки.
Джерела:
- https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/7351
- https://localhistory.org.ua/texts/statti/galshka-gulevichivna-ta-mogilianka-faktozviriannia-zhittiepisu-naividomishoyi-v-ukrayinskii-istoriyi-metsenatki/
- https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D1%88%D0%BA%D0%B0_%D0%93%D1%83%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
- https://history.rayon.in.ua/topics/456865-galshka-gulevichivna-volinska-metsenatka-i-svyata
- https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/15/1615-galshka-gulevychivna-pidpysala-darchu-na-zasnuvannya-shkoly-z-yakoyi-postala-kyyevo-mogylyanska-akademiya
- https://portalhistoryua.com/personality/galshka-gulevychivna/
- https://givingtuesday.ua/statti/galshka-gulevychivna-shlyahetna-meczenatka-ta-fundatorka-kyyevo-mogylyanskoyi-akademiyi/
- https://www.pomisna.info/uk/document-post/dokumenty-zasidannya-svyashhennogo-synodu-22-lystopada-2021-r/
