Стаття
5-7 грудня представники нашої команди взяли участь у саміті #ShiftThePower у Боготі, Колумбія. Під час саміту, рефлексуючи над отриманим досвідом та почутою інформацією, написали лист до спільноти #ShiftThePower та міжнародної аудиторії про те, що для нас означає #ShiftThePower.
Ми — Національна мережа розвитку локальної філантропії, яка працює над зміною впливу неурядових організацій на суспільство в Україні, співпрацюючи з міжнародними донорами для адвокації процесу локалізації. Ми працюємо над тим, щоб глобальні ресурси працювали на місцеві потреби та відповідно до місцевих реалій та потреб.
Для України #ShiftThePower означає виживання. Наразі ми залежимо від міжнародної допомоги — гуманітарної, економічної та військової. #ShiftThePower для нас — це прояв солідарності, з урахуванням нашого контексту та поваги до нашої боротьби за незалежність та демократичні цінності. Звичайно, це також про місцеві ресурси. Упродовж останніх двох років українці зібрали 2,3 мільярда доларів США готівкою лише для підтримки нашої армії. Але ми живемо в медійному світі, де можна заплатити за створення будь-яких новин. Росія платить багато грошей деяким лідерам суспільної думки, які мають вплив та авторитет, і не є місцевими громадами, аби вплинути на більших донорів. Тому зміна влади означає посилення та інвестиції в голос місцевих.
Під час однієї з сесій ми написали слоган про стратегію безпечних громад. Гасло нашої групи було пов’язане з темою інклюзивного слухання. Якщо відбувається розбудова миру, то громади повинні бути почуті. Мир не повинен бути насильницьким. Громада повинна володіти своїм миром.
Під час іншої сесії йшла дискусія про деколонізацію. І кожен має свій контекст. Ми хочемо трохи поділитися українським контекстом. З 2014 року близько 7% територій нашої країни були окуповані Росією. У 2014 році Росія та Україна підписали Мінські угоди, які стримували активну фазу війни. У 2022 році Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Зараз 18% нашої території окуповано. Близько 20 міст і незліченна кількість сіл повністю зруйновані. Окупанти вбивають мирних жителів лише за те, що вони українці. Окупанти ґвалтують жінок і викрадають дітей. Окупанти не дозволяють надавати допомогу людям на окупованих територіях. Неурядові організації не мають доступу до цих територій і не підтримують тих активістів, яким вдається там допомагати. Окупанти змушують корінне населення, особливо кримських татар, залишати свої домівки.
Ви можете подумати, що колонізація України Росією — це питання лише останніх кількох років. Насправді це відбувалося протягом століть, відколи Росія поглинула більшу частину України наприкінці 17-го століття. А з 1922 року, коли Росія знову завоювала короткочасну незалежну Україну і включила її до складу СРСР, Росія вбивала нашу інтелігенцію, культуру і релігію й людей, як, наприклад, під час Голодомору 1932-33 років. Потім, у 1991 році, ми формально отримали незалежність. Але чи була вона справжньою? Частково. Наші національні активи були вкрадені або знищені; ми були змушені відмовитися від ядерної зброї під примарним захистом Будапештського меморандуму. Ми все ще були економічно залежні від Росії. Але як тільки колишні радянські країни почали розвиватися, Росія пішла далеко від того, чим був Радянський Союз в останні десятиліття свого існування. Росіяни вирішили успадкувати радянську диктатуру і відновити імперію. Зараз це автократична країна, яка намагається переконати світ, що України не існує. Отже, для нас колоніалізм — це не лише процес створення економічної залежності, видобутку та експлуатації. Це також завоювання і підкорення, яке зараз переживає Україна. Колоніалізм — це також влада, яка переконує світ, що погані речі — це добре, а зло — справедливо.
Під час саміту #ShiftThePower ми всі дізналися, що стикаємося з однаковими проблемами в наших різних контекстах, такими як безправні місцеві громади, примус до нейтралітету, політично коректні формулювання та примус до половинчастого миру. Ми бачимо однакові закономірності, і можемо багато чому навчитися один від одного. У світі понад 30 війн і конфліктів. Ми не повинні забувати про жодну. Для нас, українців, це наша сучасна, дуже гостра визвольна боротьба.
Але наше прохання до всіх: почнімо з інклюзивного слухання один одного. Ми повинні бути солідарні один з одним і бути впевненими, що ми боремося за одну мету — краще життя для наших місцевих громад. Ми повинні ділитися своїм горем, але не порівнювати його. Проходячи через подібний досвід, ми можемо побудувати тісніші зв’язки через емпатію, яка акумулюватиме сили в нашій громаді, щоб дійсно #ShiftThePower.
