Стаття
Василь Каразін: просвітитель, науковець та філантроп
Авторство: команда Національної мережі розвитку локальної філантропії та Музей історії Музейного комплексу ХНУ імені В.Н. Каразіна.
Василь Назарович Каразін – натхненник заснування Харківського університету, дослідник, який присвятив більшу частину життя науковим пошукам. Маючи маєток, титул і прихильність російського імператора, Каразін міг би прожити спокійне життя провінційного аристократа. Натомість він вирішив ризикнути усім заради поширення освіти. У цьому матеріалі разом із Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна розповідаємо, як Василь Каразін пройшов шлях від дворянина-військового до винахідника-філантропа і чому відлуння його діяльності відчутне й донині.
Хто такий Василь Каразін?
Василь Назарович Каразін народився у 1773 році в селі Кручик на Харківщині (нині – Богодухівський район Харківської області). По батьковій лінії він походив з роду Караджі, який, імовірно, мав болгарське, сербське або грецьке коріння, а по материнській лінії — з козацького роду Ковалевських.
Початкову освіту Василь Кразін здобув у приватних пансіонах Кременчука та Харкова. Пізніше, як і належало російському дворянину того часу, у 1791 році Каразін вступив на військову службу. Проте кар’єра офіцера ніколи його не приваблювала. Ще під час навчання Каразін захопився природничими науками та прогресивними ідеями французької та німецької літератури. Згодом Василь Каразін ввійшов до кола наближених імператора Олександра І, кому пізніше він і запропонував ідею відкриття університету на Наддніпрянщині.
Роль Каразіна у відкритті Харківського університету
На початку ХІХ століття Харків був невеликим провінційним містом Наддніпрянщини, де вже понад півстоліття діяв православний колегіум і процвітала ярмаркова торгівля. Ідея Василя Каразіна створити принципово новий навчальний заклад, який би давав фундаментальну освіту на рівні європейських університетів, не знайшла підтримки ні серед місцевого дворянства, ні серед чиновників Російської імперії. Місцеве дворянство більше прагнуло відкрити військове училище для своїх дітей.
Влітку 1802 року харківське дворянство планувало провести збори, щоб подякувати імператору за повернення станових привілеїв і зібрати кошти на будівництво кадетського корпусу. Однак для проведення таких зборів потрібен був дозвіл імператора. Він відмовив, щоб добровільні пожертви не перетворилися на обовʼязкові.
Тим не менш, пізніше Василь Каразін переконав Олександра І виявити прихильність і дозволити проведення зборів, пояснивши, що місцеві дворяни хочуть зробити пожертву на будівництво університету. Дослідники припускають, що на той час ще не було остаточного дозволу на відкриття університету: не існувало ані затвердженої концепції, ані достатньо обґрунтованих підстав, ані висновків комітету з реформи статуту вищих навчальних закладів, секретарем якого був Каразін. Про схвалення проєкту майбутнього університету імператором ми знаємо лише зі слів самого Каразіна.
Тож саме наполегливість Василя Каразіна вважають вирішальною у тому, що у листопаді 1804 році офіційне заснування Харківського університету все ж відбулося. Він особисто збирав для майбутнього закладу наукові видання, листувався із запрошеними викладачами з-за кордону та відстоював положення статуту перед місцевою та центральною владою.
Зрештою, коли у січні 1805 році університет урочисто відкрили, самого Каразіна на церемонію не запросили. Попри це, історія пізніше розставить все на свої місця. Уже в 1811 році Каразін став почесним членом Харківського університету, а з 1999 року заклад офіційно носить його імʼя.
Харківський університет. Старий корпус.
Фото надане Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна
Внесок Василя Каразіна в розвиток освіти і науки
Внесок Василя Каразіна в розвиток освіти та науки не обмежувався заснуванням Харківського університету. Попри конфлікти з владою, Каразін не полишив наукової діяльності й став знаним природознавцем: стояв біля витоків метеорологічних досліджень на Слобожанщині, працював над створенням сільськогосподарських машин і навіть вирощував штучні алмази. Попри часту матеріальну скруту, у своєму маєтку в Кручику вчений-аматор проводив хімічні дослідження. Василь Каразін був серед перших, хто запропонував амбітну ідею лісонасадження в степовій та лісостеповій частинах України, що сприяє поліпшенню природних умов регіону.
У 1811 році Каразін очолив Філотехнічне наукове товариство, діяльність якого була спрямована на популяризацію науки, передовсім – технічних та аграрних галузей знань. На території свого маєтку він влаштував поле, де вирощували різні сорти пшениці, жита та ячменю. Завдяки аграрним нововведенням деякі культури давали врожаї на дві третини більші. Селяни у маєтностях Василя Каразіна були більш обізнані в сільськогосподарській науці, ніж кріпаки в інших поміщиків. Каразін також вивчав природні багатства України й одним із перших відкрив унікальні властивості Слов’янських мінеральних вод. Окрім природничих наук, Каразін також цікавився словесністю, історією та старожитностями.
Деякі ідеї Каразіна значно випереджали свій час. Так, за життя Каразін пропонував відкрити у Харкові жіноче ремісниче училище, випускниці якого могли б стати народними вчительками, економками або майстринями. Іншим прикладом була пропозиція влаштувати каналізацію, аби вирішити проблему нечистот у Харкові.
Його віра у силу освіти підкріплювалася і в господарюванні маєтком на Богодухівщині, який він прагнув перетворити на маленьку модель суспільства власної мрії. У Кручику Каразін організував касу взаємодопомоги, переглянув повинності кріпаків, замінивши частину з них грошовим еквівалентом. У 1806 році він заснував першу на Слобожанщині школу для кріпацьких дітей, на утримання якої виділяв чималу суму у 250 рублів на рік.
Видатний історик Слобідської України Дмитро Багалій наводить приклад листа Федора Манжаренка – писаря Сільської думи Кручика, заснованої Каразіним у 1793 році. На його думку, цей лист добре показує, як самі селяни сприймали зміни, запроваджені Каразіним. Так, у листі, написаному після смерті Василя Каразіна, селянин бідкається, що ніде не буде кращого управління маєтком і селянами, ніж у Кручику. Каразіна у рядках Манжаренкового листа характеризують як патріота та гуманіста, якому не байдуже на долю власних підданих.
Хоча ці спроби й обмежувалися лише його маленьким володінням, вони засвідчували бажання Василя Каразіна допомагати найвразливішим та працювати задля розвитку суспільства. Він неодноразово намагався достукатися й до інших дворян, публікуючи праці про необхідність перегляду повинностей кріпаків.
Пам’ятник Василю Каразіну від вдячних харківців
Уперше встановити пам’ятник Каразіну запропонував письменник Григорій Данилевський ще у 1872 році. Однак через організаційні й фінансові труднощі реалізація цього задуму значно затягнулася. Лише у 1903 році земське зібрання та Рада університету затвердили проєкт. Пам’ятник планували відкрити під час святкування 100-річчя університету. Проте урочистостям стали на заваді революційні події. Майже два роки «закута» у дерев’яний каркас постать Василя Каразіна височіла в Університетському саду та навіть ставала героєм карикатур.
20 червня 1907 року пам’ятник натхненнику заснування університету в Харкові було відкрито. Скульптуру створили за проєктом Івана Андріалетті, а п’єдестал спроєктував відомий харківський архітектор Олексій Бекетов. Каразіна зобразили в повний зріст у неокласичному стилі, відтворюючи сюжет його звернення до громади Харкова та Слобідсько-Української губернії із закликом підтримати заснування університету у 1802 році. Відтак цей монумент став одним із перших пам’ятників у Харкові.
За понад столітнє існування пам’ятник Василю Каразіну неодноразово змінював своє місцезнаходження. Спочатку він стояв на центральній алеї Університетського саду, однак згодом його перенесли до колишньої Антоніївської церкви на вулиці Університетській. Після відкриття нового Головного корпусу університету пам’ятник перенесли до його стін, але своє нинішнє місце біля центрального входу він посів лише у 2004 році. Відтоді пам’ятник зустрічає студентів і викладачів біля центрального входу до університету, нагадуючи про людину, від ідеї якої розпочалася його історія.
Пам’ятник В. Н. Каразіну в майстерні.
Фото надане Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна
Василь Каразін як освітянин та філантроп
Василь Каразін належав до покоління еліти Наддніпрянщини, яке вірило у силу ліберальних суспільних перетворень. Хоча сучасники часто не поділяли його ідей і поглядів, Каразін намагався втілити власне бачення «ідеального суспільства» у своєму маєтку в Кручику і був натхненником змін у житті Слобідської України.
Його ім’я залишилося в історії завдяки непохитній вірі в силу освіти й переконанню, що інвестиції в неї є одним із найважливіших проявів філантропії. Хоча Каразін залишив по собі чимало благодійних ініціатив та наукових здобутків, найбільше його імʼя повʼязують саме із заснуванням Харківського університету, інституції, що в підсумку змінила усю Слобожанщину та зробила вагомий внесок у формування української національної ідентичності.
Біографічний очерк про Василя Каразіна, виданий у 1891 році
Фото надане Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна
Джерела інформації надані працівниками Музею історії Музейного комплексу ХНУ імені В.Н. Каразіна.
